ВИДИ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції на території України у видах, передбачених законом. Такими видами інвестицій є: конвертована валюта, цінні папери, валюта України за реінвес-тування, рухоме та нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права, а також права інтелектуальної власності, права на здійснення госпо­дарської діяльності та ін. Конвертована валюта. Економіка України потребує залучення іноземних інвестицій у вільноконвертованій валюті з метою вкла­дення її у найважливіші інвестиційні проекти. Конвертованість іноземної валюти визначається Національним банком України. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему ва­лютного регулювання і валютного контролю" іноземною валютою визнаються іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейсь­ких білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях інозем­них держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України. Крім того, зазна­чений Декрет до іноземної валюти відносить також монетарні мета­ли, платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати), виражені в іноземній ва­люті або в монетарних металах. Монетарні метали — це золото і ме­тали іридієво-платинової групи у будь-якому вигляді та стані, за ви­нятком ювелірних, промислових та побутових виробів з цих металів та їх брухту. Валюта України. Реінвестовані кошти у валюті України, за умов сплати податку на доходи від інвестицій, також належать до інозем­них інвестицій. Валюта України — грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, внески в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України. До валюти України також належать платіжні до­кументи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські на­кази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України. Остання є єди­ним законним засобом платежу на території України. Закон України "Про режим іноземного інвестування" наголошує, що валюта України вважається одним із видів іноземних інвестицій за реінвестицій в об'єкт первинного інвестування, а також за умови сплати податку на прибуток (дохід) у будь-які інші об'єкти інвесту­вання відповідно до законодавства України. Рухоме і нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права. Закон України "Про власність" не визначає, яке майно є рухомим, а яке — не­рухомим. Ст. 181 Цивільного кодексу України дає таке визначення: "До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать зе­мельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, пе­реміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначен­ня." Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а та­кож інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. А рухоми­ми речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. У цивільному праві Болгарії одним з критеріїв віднесення майна до нерухомості є фізичний зв'язок об'єкта із землею. У цьому кон­тексті розрізняють три види нерухомості:

а) земля; 

б) насадження; 

в) будівлі [45].

За законодавством про іноземні інвестиції інвестору необхідно спершу придбати майно, а потім вкласти його в об'єкти інвестиційної діяльності. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутно­му фонді юридичної особи відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), які виражені у конвертованій валюті. Ва­лютне законодавство України відносить такі цінні папери до валют­них цінностей, об'єднуючи їх єдиним поняттям — "іноземна валюта". Цінні папери. Відповідно до ст. 194 Цивільного кодексу України і ст. 163 Господарського кодексу цінним папером є документ встановле­ної форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його ви­пустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передання прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ст. 163 ГКУ "Цінні папери та їх види"). У ст. 195 ЦКУ зазначено такі групи та види цінних паперів:  

1)       пайові, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержанні час­тини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна в разі ліквідації емітента;

2)       боргові, що засвідчують відносини позики і передбачають зо­бов'язання емітента сплатити у визначений термін кошти відповідно до зобов'язання;  

3)       похідні, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;  

4)       товаророзпорядчі, які надають їх тримачеві право розпоряд­жатися майном, вказаним у цих документах. Цінні папери належать до так званих "портфельних" інвестицій. Під ними розуміють: надання іноземними державами кредитів; прид­бання державних облігацій та інших державних цінних паперів; прид­бання акцій, цінних паперів підприємств, комерційних банків, фондо­вих бірж та ін. Питання державних кредитів регулюються міждержав­ними угодами та програмами надання кредитів, які розробляються міжнародними організаціями. Регулювання портфельних інвестицій повинно здійснюватися національним законодавством. Відносини, пов'язані з емісією та обігом цінних паперів, регулю­ються Цивільним і Господарським кодексами України, Законами України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про господарські то­вариства", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Ук­раїні", "Про національну депозитарну систему та особливості елект­ронного обігу цінних паперів в Україні" та ін., а також підзаконними актами. До цього виду інвестицій можуть застосовуватися окремі по­ложення Закону України "Про банки і банківську систему". За ст. 2 Закону "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестори здійснюють свою діяльність шляхом прямого придбання майна та майнових комплексів або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів. Тобто, коли йдеться про акції, облігації та інші цінні папери або корпоративні права, то мають на увазі вкладення інозем­ним інвестором коштів у конвертованій валюті з метою придбання цінних паперів. Закон "Про режим іноземного інвестування" наголо­шує, що акції, облігації, інші цінні папери, а також інші корпоративні права повинні бути виражені у конвертованій валюті. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" передбачає мож­ливість у випадках, передбачених статутом емітента, здійснювати оп­лату цінних паперів в іноземній валюті або шляхом передання майна. Це може бути купівля акцій та інших цінних паперів діючих підпри­ємств, угоди з придбання акцій на фондових біржах. Але в усіх випад­ках під інвестиційною діяльністю іноземного інвестора розуміють придбання акцій та інших цінних паперів за конвертовану валюту. Роз­повсюдження шляхом продажу акцій та інших цінних паперів інозем­них юридичних осіб, а також інших суб'єктів господарської діяльності в Україні не може визнаватися здійсненням іноземних інвестицій. Крім вкладення акцій, облігацій, інших цінних паперів Закон Ук­раїни "Про режим іноземного інвестування" передбачає, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися також у вигляді корпоративних прав, а саме прав власності на частку (пай) у статутному фонді юри­дичної особи, створеної відповідно до законодавства України або інших країн. За Господарським кодексом корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що передбачають повноваження на участь цієї особи в управлінні організацією, отриманні певної частки її при­бутку (дивідендів) та активів у разі ліквідації організації відповідно до закону, а також інші повноваження, передбачені законом і статут­ними документами (ч. І с. 167). У Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" корпоративними є права власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, в тому числі право на управління, одержання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі ліквідації відповідно до чинного законодавства. Одними з видів іноземних інвестицій можуть бути грошові вимо­ги та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гаран­товані банками першої категорії та мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями. Різновидом таких платіжних вимог є векселі, чеки та ін. Вексель — цінний папір (а також вид кредитних грошей), що містить безумовне абстрактне грошове зобов'язання векселедавця (трасанта) сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві або ремітенту). Надаючи вексель ремітентові, трасант стає зобов'язаним перед ним. Він відповідає за сплату та за акцепт векселя платником. Перед векселетримачем можуть бути дві зобов'язані особи: платник і вексе­ледавець. Розширення кола суб'єктів вексельних відносин відбуваєть­ся шляхом передання прав на одержання платежу. Таке право за век­селем на пред'явника передається врученням цінного папера новому тримачеві. Для передання права вимоги за ордерним векселем не­обхідно крім передання цінного папера зробити передатний напис — індосамент. Правове значення індосаменту полягає в тому, що з його здійсненням у вексельних відносинах з'являються новий вексельний кредитор — індосатор і новий вексельний боржник — індосант, який відповідає за платіж за індосованим ним векселем перед індосато-ром. Таким чином, передання права вимоги за векселем може розг­лядатися як один із видів іноземних інвестицій. Чек — грошовий документ встановленої форми, який містить бе­зумовне розпорядження чекодавця банку здійснити після пред'яв­лення чека платіж зазначеної у чеку грошової суми чекотримачеві готівкою чи перерахуванням грошей на його рахунок у банку. Чек як документ містить право, що не може бути реалізоване без пред'явлення цього папера. Якщо перевідний вексель може бути виставлений на будь-яку особу і виступає насамперед як інстру­мент кредиту, то чеки виконують здебільшого функцію засобу пла­тежу і завжди виставляються на банк, у якому в чекодавця є гроші на рахунку. Банк виплачує гроші з коштів, внесених чекодавцем як клієнтом банку. Чекотримач є кредитором, перед яким зобов'язані дві особи: банк-платник, а у разі несплати чека — чекодавець. Внаслідок того, що чек є оборотоздатним, він може виступати як один із засобів (видів) здійснення іноземних інвестицій. Усі чеки поділяються на ордерні, пред'явницькі та іменні. Пред'явницький чек можна передати шляхом простого вручення. Ордерні чеки передаються шляхом здійснення індосаменту (ана­логічно векселям). Так само, як і у вексельних відносинах, індоса­мент на чеку може бути бланковим або іменним. Кожний новий індо­самент створює в особі індосанта нового чекового боржника, який несе солідарну відповідальність з чекодавцем перед чекотримачем за платіж за чеком. Отже, вкладення в об'єкти інвестиційної діяльності грошових ви­мог та права вимоги на виконання договірних зобов'язань, які мають вартість у конвертованій валюті, є одним із видів іноземних інвес­тицій. Він повинен бути підтверджений згідно із законами (процеду­рами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями і гарантований банками першої категорії. Права інтелектуальної власності. Іноземні інвестиції, відповідно до законодавства України, можуть виступати у вигляді будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, у тому числі легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, промислові зразки, корисні моделі, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо. Визнання права авторів творів на­уки, літератури та мистецтва інтелектуальною власністю дало змогу створити юридичні умови для переходу прав на ці твори до інших осіб. Права на здійснення господарської діяльності. Ці права, у тому числі права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із закона­ми (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельни­ми звичаями, є одним із видів іноземних інвестицій. Міжнародний досвід свідчить, що розробка природних ресурсів завжди привертала іноземних інвесторів. Цим пояснювалося і ухвалення спеціальних актів, які регламентують правовий режим участі іноземного капіталу в освоєнні природних ресурсів. Тому однією з форм активної участі іноземних інвесторів в Україні може стати концесійна діяльність. Україна має великі родовища декоративного каміння, ка­оліну, вугілля, залізних руд, марганцю, урану, титану, хрому, нікелю, літію, цирконію та інших корисних копалин (понад 80 видів) [231]. Концесія — акт публічної влади, яким держава наділяє іноземну юридичну або фізичну особу спеціальним правом брати участь у здійсненні певного виду господарської діяльності, спрямованої на досягнення суспільної мети. ГКУ (ч. І ст. 406) так визначає цей термін: "Концесія — це надання, з метою задоволення громадських потреб, уповноваженим органом державної влади або органом місце­вого самоврядування на підставі концесійного договору на оплатній і строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарю­вання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або уп­равління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття кон­цесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідаль­ності та підприємницького ризику". Концесія характерна тим, що юридичній особі надається доку­мент, який визначає її певні права й обов'язки [206]. Концесійна діяльність базується на таких принципах (ст. 407 ГКУ):

•     поєднання державного регулювання концесійної діяльності та здійснення її на підставі концесійного договору;

•     вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

•     комплексне і платне використання об'єкта концесії, участь дер­жави та органів місцевого самоврядування у частковому фінансу­ванні об'єктів концесії соціального призначення;  

•     взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між ними;  

•     державне гарантування інвестицій концесіонерів;

•     стабільність умов концесійних договорів;  

•     забезпечення прав і законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

Концесійна діяльність здійснюється на підставі концесійних до­говорів, які укладаються відповідно до законодавства України з кон­цесіонерами, у тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України, уповноваженим ним органом державної влади або визначеним законом органом місцевого самоврядування. Термін дії концесійного договору встановлюється сторонами цього догово­ру залежно від характеру та умов концесії. Цей термін не може бути меншим від 10 років і більшим від 50 років. Кабінет Міністрів Ук­раїни може затверджувати типові концесійні договори для здійснен­ня певних видів концесійної діяльності. Вимоги до концесійних до­говорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регу­лювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії та іншими законами (ст. 408 ГКУ). За своєю юридичною природою концесійний договір є різнови­дом договору оренди. За відсутності відповідної правової регламен­тації відносин, які випливають з концесій, можна було б застосову­вати норми, що регулюють оренду та відносини у використанні конкретних об'єктів (наприклад, надр) [134]. Проте основну роль відіграють спеціальні акти законодавства про концесії. Так, у Каза­хстані з 1 січня 1992 р. набув чинності Закон про концесії. У Кир­гизстані 6 березня 1992 р. прийнято Закон про концесії та іноземні концесійні підприємства. Російська Федерація 21 лютого 1992 р. прийняла Закон про надра. Аналогічний закон прийнято в Україні. Законодавством України передбачено надання іноземним інвесто­рам прав на розробку та освоєння відновлюваних і невідновлюваних природних ресурсів. Така діяльність має здійснюватися з урахуванням вимог, сформульованих у главі 15 ГКУ "Використання природних ресурсів у сфері господарювання" , на підставі концесійних договорів, які укладаються з іноземними інвесторами Кабінетом Міністрів України або іншим уповноваженим органом, згідно з поряд­ком, регламентованим законодавством України про надра. Права на розроблення та використання природних ресурсів нада­ються за плату. Концесійні платежі — плата, яку вносить концесіонер за право використання об'єктів, що надаються у концесію. Розміри концесійних платежів, терміни їх внесення, форма, вид валюти, в якій вони сплачуються, визначаються концесійним договором. У Законі України "Про режим іноземного інвестування" зазначено, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді інших цінностей відповідно до законодавства України. Наведений перелік не є вичерп­ним, і за відсутності прямої заборони в законах України іноземні інвес­тиції можуть здійснюватися в інших видах.