МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

СТАНДАРТИ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СПІВТОВАРИСТВІ  

У ЄС сформувався третій за обсягами капіталізації ринок цінних паперів у світі (після Сполучених Штатів Америки та Японії), центри якого зосереджено у Лондоні, Франкфурті, Мадриді, Лісабоні та Стокгольмі. Упродовж існування ЄС та відповідно до ст. 3 Договору про створення ЄС Співтовариство взяло на себе зобов'язання щодо "зближення законодавства країн-членів такою мірою, щоб функціонував спільний ринок". Таким чином, аналогічно іншим сферам економічної та соціально-правової діяльності ЄС, ринок цінних паперів у своєму функціонуванні керується єдиними прин­ципами та стандартами, запровадженими в межах території спільно­го ринку. Регулювання діяльності на ринку цінних паперів здійснюється двома генеральними директоратами: Генеральним ди­ректоратом з питань вільного руху капіталів та Генеральним дирек­торатом з питань регулювання внутрішнього ринку. Законодавчі повноваження інститутів ЄС визначено ст. 180 Договору про ство­рення ЄС: "З метою виконання своїх обов'язків Рада та Комісія відповідно до положень цього Договору можуть ухвалювати регла­менти, директиви і рішення, надавати рекомендації та робити вис­новки". З наведених вище видів нормативно-правових актів ЄС регла­мент має загальний характер, обов'язкову силу і застосовується без­посередньо у всіх країнах ЄС; директива має обов'язкову силу для країни ЄС, якій вона адресована, проте національні інстанції вільні обирати форми і засоби її виконання; рішення є індивідуальним ак­том, адресованим конкретній особі або кільком особам; рекомендації та висновки обов'язкової сили не мають. Провідною формою врегулювання відносин на ринку цінних па­перів країн ЄС є директива. Директиви щодо ринку цінних паперів стосуються допуску їх на фондову біржу, випуску проспекту емісії, а також регулярного надання докладної інформації про себе ком­паніями, які працюють на цьому ринку. Директиви ЄС, призначені для створення єдиного ринку цінних паперів щодо питань випуску (емісії) цінних паперів та їх обігу, як зазначалося вище, належать пе­реважно до компетенції Генерального директорату з питань внут­рішнього ринку. Ці директиви стосуються функціонування як пер­винного ринку цінних паперів, так і вторинного. На рівні права ЄС, зокрема, регулюються:

•     діяльність на фондовому ринку;

•     умови започаткування та здійснення діяльності осіб, які надають послуги на цьому ринку;  

•     умови функціонування інвестиційних фондів;

•     спрощення процедури розміщення сертифікатів інвестиційних фондів на території всього Співтовариства;

•     вимоги щодо пропонування цінних паперів невизначеному колу осіб (відкритий продаж);  

•     встановлення мінімальних вимог щодо інформації, яку має бути розкрито невизначеному колу осіб;

•     спрощення процедури транскордонного випуску цінних паперів та ін. Основними актами права ЄС, що врегульовують функціонування фондового ринку є:  

1)      Директива Ради 93/22/ЕЕС від 10 травня 1993 р. щодо інвес­тиційних послуг у сфері цінних паперів;

2)      Директива Ради 85/611/ЕЕС від 20 грудня 1985 р. щодо уз­годження законів, підзаконних та адміністративних актів, що стосу­ються інститутів спільного інвестування у цінні папери.

Ці нормативні акти мають різні сфери застосування та є взаємо­доповнюваними. Зокрема, Директива 93/22 застосовується до:  

•     безпосередньо суб'єктів інвестиційної діяльності (інвестиційних компаній);  

•     кредитних установ, що надають інвестиційні послуги (на підставі відповідної ліцензії). У свою чергу, Директива 85/611 застосовується виключно до інститутів спільного інвестування у цінні папери. До інструментів фондового ринку в ЄС належать:  

•     цінні папери, що перебувають у вільному обігу;

•     інструменти грошового ринку;

•     похідні цінні папери (у тому числі опціони, ф'ючерсні угоди та форварди).

Опціон (лат. option — вільний вибір) — стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладання опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту (Закон України "Про оподаткування прибутку підпри-ємств" від 28 грудня 2004 р.). Ф'ючерсна угода (англ. future — майбутнє) згідно з цивільно-правовою практикою західних держав — спеціальна строкова уго­да з приводу купівлі (продажу) цінних паперів (товарів, валют­них цінностей) за фіксованою на момент укладання угоди ціною і виконанням операції через певний період (здебільшого 2-3 роки). До закінчення терміну угоди вноситься невелика сума, яка пев­ною мірою гарантує її виконання. В цих угодах третім учасником є біржа, розрахункова палата як посередник між продавцем і по­купцем. Форвард (англ. forward — вперед) — форма термінових швид­ких розрахунків, що здійснюються не пізніше, ніж через 2-3 дні після укладання угоди, банками, промисловими фірмами з метою уникнення можливих збитків від коливань зміни цін, курсу валют. За форвардною угодою продавець і покупець погоджуються на купівлю (продаж) цінних паперів (товарів, валютних цінностей) на певну дату. Ціна реалізації визначається в момент укладання угоди. У біржовій практиці України ф'ючерсні та форвардні угоди мають дещо інше значення. Суб'єктами ринку цінних паперів ЄС, відповідно до Директиви 93/22, є будь-які юридичні особи, основний вид діяльності яких — надання інвестиційних послуг для третіх осіб на професійній основі. За законодавством ЄС держави-члени можуть прирівняти до інвес­тиційних компаній ті суб'єкти, які не мають статуту юридичної осо­би, за умови, що:

•     їхній юридичний статус гарантує рівень захисту інтересів третіх осіб, еквівалентний тому, що забезпечує статус юридичної особи;  

•   вони підлягають відповідному нагляду з боку регулятивного ор­гану, відповідно до їх організаційно-правової форми. Таким чином, у законодавстві ЄС немає прямої заборони щодо поширення державами-членами поняття "суб'єкт інвестиційної діяльності" також на відповідних фізичних осіб. Проте, якщо такі фізичні особи надають інвестиційні послуги із зберігання цінних па­перів чи коштів третіх осіб, це дозволяється лише за дотримання певних умов:

1)      право власності третіх осіб на такі цінні папери та кошти повинні бути захищені, зокрема від претензій кредиторів (щодо стягнення на майно, відшкодування збитків та претензії іншого характеру), заявле­них до суб'єкта інвестиційної діяльності (в даному випадку — сукуп­ності фізичних осіб) або до його власників, так само, як і у разі непла­тоспроможності суб'єкта інвестиційної діяльності чи його власників;

2)      на суб'єкта інвестиційної діяльності, так само, як і на його власників, повинні поширюватися відповідні норми щодо критеріїв платоспроможності;  

3)      річна звітність суб'єкта інвестиційної діяльності має пе­ревірятися аудитором, кваліфікація якого визнається за національ­ним правом;  

4)      якщо власником суб'єкта інвестиційної діяльності є одна особа, вона має вжити відповідних заходів з тим, щоб забезпечити захист інтересів інвесторів на випадок припинення діяльності суб'єкта з причини смерті, втрати дієздатності та в інших подібних випадках. Діяльність на ринку цінних паперів ЄС здійснюється його учас­никами на підставі отримання відповідної ліцензії, порядок надання якої також встановлено відповідно до Директиви 93/22:

•     прийняття та розміщення від імені клієнта замовлень стосовно одного або кількох інструментів фондового ринку;  

•     виконання наведених вище замовлень за рахунок третіх осіб;  

•     укладання угод з одним чи кількома інструментами фондового ринку від свого імені й власним коштом;

•     управління інвестиційними портфелями за дорученням інвесторів, на власних розсуд та на основі індивідуального підходу, якщо такі портфелі містять один або кілька інструментів фондового ринку;  

•     андеррайтинг інструментів фондового ринку та їх розміщення в процесі емісії. Андеррайтинг (англ. unerwritting — підписання, купівля) — купівля на первинному ринку цінних паперів з наступним їх пере­продажем інвесторам; укладання договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний або частковий їх викуп за фіксованою ціною з наступним пе­репродажем або про накладання на покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога більше цінних паперів, не беручи зо­бов'язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані. Крім наведених вище послуг, для здійснення яких передбачено спеціальний режим правового регулювання, існують також інші послуги, яким приділяється особлива увага на рівні європейсько­го права. Йдеться про так звані додаткові послуги, які учасники фондового ринку можуть надавати разом з основними. Проте на­дання окремо додаткових послуг, без надання основних, не допус­кається. Відповідно до Директиви 93/22, додатковими послугами на ринку цінних паперів ЄС є:

•     послуги відповідального зберігання (обслуговування депозитних скриньок);

•     надання кредитів та позик інвестору для забезпечення йому можливості виконати операцію з одними або кількома інстру­ментами ринку цінних паперів, якщо її учасником виступає по­зикодавець;  

•     консультації підприємствам з питань структури активів, стратегії виробництва та пов'язаних з цим питань, а також консультації та послуги, пов'язані із злиттям та придбанням підприємств;  

•     послуги, пов'язані з андеррайтингом;  

•     консультації щодо інвестицій в один чи декілька інструментів фондового ринку;  

•     послуги з обміну валют, якщо вони пов'язані з наданням інвестицій. 

Крім положень національного права, якими має бути визначено мо­ву виданої ліцензії, існують також окремі умови, що висуваються до суб'єктів на рівні права ЄС. Так, Директива Ради ЄС 93/22 вимагає, щоб учасники фондового ринку відповідали вимогам про достатність капіталу, належне керівництво. Окрема увага також приділяється обов'язковості представлення компетентному органу програми діяль­ності, де, зокрема, повинні чітко зазначатися види операцій, які має на меті здійснювати суб'єкт, та структура його організації. Обсяг та зміст інформації, що підлягає розкриттю, регулюється положеннями Директиви Ради 89/298 від 17 квітня 1989 р. про вимо­ги стосовно встановлення, впорядкування та розповсюдження прос­пекту емісії, що буде виданий за пропозиції цінних паперів, які підля­гають обігу. Директива 89/298 має на меті захист інвесторів від ри­зиків, пов'язаних з інвестиціями в цінні папери, а також підвищення довіри до цінних паперів, що перебувають в обігу. Таким чином, на рівні права ЄС визначено умови започаткуван-ня та здійснення діяльності особами, які є учасниками ринку цінних паперів, умови функціонування інвестиційних фондів та випуску цінних паперів. Умови започаткування та здійснення діяльності учасниками рин­ку цінних паперів ЄС мають багато спільного з відповідними умова­ми щодо банків. Тому спостерігається певна зона перетину діяль­ності небанківських інвестиційних компаній та банків, що надають інвестиційні послуги. Умови діяльності інвестиційних фондів мають на меті спрощення процедури розміщення сертифікатів інвестиційних фондів на тери­торії всього співтовариства. Починаючи із 70-х років, за зростаючої капіталізації ринків та глобалізації фінансових потоків у полі уваги Ради Європи опинилися проблеми, пов'язані з обігом цінних паперів та інсайдерською інформацією. 1970 р. у Гаазі було укладено Конвенцію про вето на цінні папе­ри на пред'явника у міжнародному обігу № 72 (Конвенція щодо цінних паперів). З урахуванням того, що міжнародний обіг цінних паперів постійно зростає, а захист прав їх законних тримачів відповідно ускладнюється, Конвенція запровадила процедуру, згідно з якою особа, яку було незаконно позбавлено цінних паперів, одержала можливість розміщувати вето на їх обіг на території усіх держав — учасниць Конвенції. Вето занотовується у міжнародному бюлетені, який друкується в усіх інших договірних державах. Відповідно до цих даних професійним посередникам на ринку цінних паперів надається право відмовитися від участі в операціях купівлі-продажу зазначених у бюлетені цінних паперів. Вони не­суть ризики та відповідальність, пов'язані з участю у таких опе­раціях. До розроблення і підписання 1989 р. у Страсбурзі Конвенції про інсайдерську торгівлю № 130 держави спонукала постійно зроста­юча кількість інсайдерських операцій, здійснюваних нерезидентами. Небезпека інсайдерських операцій полягає у тому, що вони підрива­ють принципи, на яких будується ринок цінних паперів, — однаковий доступ до інформації усіх ринкових операторів; належна якість інфор­мації, що надається інвесторам, здійснення посередницьких операцій в інтересах клієнта. Існуючі на час прийняття Конвенції механізми правового спів­робітництва виявилися не дуже пристосованими для обміну цією до­сить специфічною інформацією. З урахуванням цього Конвенцією було запроваджено гнучкий механізм міжнародного співробітництва у формі прямого обміну інформацією про інсайдерські операції між компетентними органами держав. Істотним внеском у гармонізацію права держав стало вироблен­ня та закріплення у Конвенції загальноєвропейського визначення інсайдерських операцій. До них віднесено операції, здійснювані особою, яка є головою, президентом, членом Ради директорів, ін­шого адміністративного чи наглядового органу, уповноваженим агентом або найманим службовцем емітента і свідомо використо­вує з метою створення переваг для себе або третьої сторони відому їй за посадою нерозкриту інформацію, оприлюднення якої має істотний вплив на ринку цінних паперів. До інсайдерських нале­жать операції за участю інших осіб, які одержали відповідну інфор­мацію внаслідок виконання службових обов'язків або від якоїсь із зазначених вище осіб.