МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

РЕГУЛЯТИВНА ІНФРАСТРУКТУРА ФОНДОВОГО РИНКУ

Регулятивна інфраструктура фондового ринку є системою регу­лювання ринку цінних паперів, що охоплює:  

•     регулятивні органи (державні органи та саморегульовані органі­зації);  

•     регулятивні функції і процедури (законодавчі, реєстраційні, ліцензійні та наглядові);

•     законодавчу інфраструктуру ринку цінних паперів;  

•     етику фондового ринку (правила ведення чесного та справедливого бізнесу, які затверджуються саморегульованими організаціями);

•     традиції та звичаї. У міжнародній практиці розрізняють такі моделі ринків цінних паперів:

1)       основна регулятивна роль на ринку цінних паперів належить державі (Франція);

2)       регулювання поділено між державою і саморегульованими органами, добровільними об'єднаннями професійних учасників рин­ку цінних паперів (Великобританія);

3)       засновані на жорстких, детально розписаних правилах і фор­мальних процедурах, ретельному контролі їх дотримання (США);  

4)       такі, що базуються на широкому використанні крім твердих розпоряджень також неформальних домовленостей, традицій, реко­мендацій, погодженого стилю поводження, переговорів, розв'язання складних ситуацій та ін. (Великобританія). В Україні діє модель фондового ринку, наближена до Франції, коли основна регулятивна роль на ньому належить державі, тобто у правовому регулюванні фондового ринку переважають приватно­правові засади. Так, у Законі України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"1 визначено правові засади державно­го регулювання ринку цінних паперів і державного контролю за ви­пуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні. За цим зако­ном державне регулювання ринку цінних паперів — це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, наг­ляду за ринком цінних паперів та їх похідних і запобігання зловжи­ванням і порушенням у цій сфері (ст. 1). Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:  

•     реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;  

•     створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учас­никами ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

•     одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови їх випуску та обігу, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;  

•     забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвес­торів і посередників на ринок цінних паперів;

•     гарантування прав власності на цінні папери;  

•     захисту прав учасників фондового ринку;  

•     інтеграції в європейський та світовий фондові ринки;

•     дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів зако­нодавства;  

•     запобігання монополізації та створення умов розвитку добро­совісної конкуренції на ринку цінних паперів;

•     контролю прозорості та відкритості ринку цінних паперів (ст. 2 Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Ук­раїні"). До органів, що здійснюють державне регулювання ринку цінних паперів, належить передусім Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи контролюють діяльність   1 ВВР України. — 1996. — № 51. —Ст. 292. Введений в дію Постановою Верховної Ради від 30 жовтня 1996 р. (ВВР України. — 1996. — № 51. — Ст. 293). учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визна­чених чинним законодавством. З метою координації діяльності дер­жавних органів з питань функціонування ринку цінних паперів ство­рюється Координаційна рада, до складу якої входять керівники дер­жавних органів, які у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні. Очолює Координаційну раду голова Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Склад та положення про Координаційну раду затверджує Президент України за подан­ням голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (ст. 5 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних па­перів в Україні"). Основними формами державного регулювання ринку цінних па­перів, згідно зі ст. 3 цього закону, є:  

•     прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку цінних паперів;

•     регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;  

•     надання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення про­фесійної діяльності на ринку цінних паперів та забезпечення контролю такої діяльності;

•     заборона та припинення на певний термін (до одного року) про­фесійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення її згідно з чинним законодав­ством;  

•     реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про це;  

•     контроль дотримання емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск, умови продажу (роз­міщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

•     створення системи захисту прав інвесторів і контролю дотриман­ня цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійсню­ють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

•     контроль достовірності інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;

•     встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю їх дотримання;

•     контроль дотримання антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;  

•     контроль систем ціноутворення на ринку цінних паперів;

•     контроль діяльності осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;  

•     застосування інших заходів щодо державного регулювання і контролю випуску та обігу цінних паперів. Діяльність з випуску та обігу цінних паперів як виключна діяль­ність допускається на підставі дозволу, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Вона визначає пе­релік документів, необхідних для одержання дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, а також відомостей, які торговець цінними паперами повинен подавати протягом терміну дії цього дозволу. Дозвіл на здійснення усіх або окремих (крім комі­сійної) видів діяльності може бути виданий торговцям цінними па­перами, які мають внесений статутний фонд у розмірі не менше 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на здійснення комісійної діяльності щодо цінних паперів — не менше 200 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 27 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"1. Регулювання ринку цінних паперів має свою специфіку. У міжнародній практиці існують дві основні моделі організації ринку цінних паперів. Одна передбачає панування на ньому комерційних банків (Німеччина, Японія, Франція), інша є змішаною, тобто допус­кає активну роль як банківських, так і небанківських фінансово-кредитних інститутів (США, Великобританія). У тих країнах, де на ринку цінних паперів панує обмежена кількість комерційних банків, діяльність яких підконтрольна центральному національ­ному банку та іншим урядовим агенціям, державне регулювання є значним. Регулювання ринку цінних паперів на національному рівні (дер­жавне регулювання) здійснюється у вигляді прямого втручання у йо­го функціонування, а також непрямого впливу на цей ринок. Засоби прямого втручання. До них належить весь комплекс зако­нотворчої діяльності представницьких органів з проблем ринку   1 ВВР України. — 1991. — № 38. — Ст. 508. Введений в дію Постановою Верховної Ради №1202-ХІІ від 18 червня 1991 р. (ВВР України. — 1991. — № 38. — Ст. 509). цінних паперів, а також заходи, що вживаються різними державними органами для введення нових та зміни старих положень і норм сто­совно діяльності цього ринку. Здебільшого це ліцензування учас­ників ринку цінних паперів, обмеження та заборони на впроваджен­ня та обіг певних видів цінних паперів, укладання деяких угод, реєстрація цінних паперів тощо. В Україні ліцензійні умови здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів затверджені Державним комітетом Ук­раїни з питань регуляторної політики та підприємництва (Наказ № 49 від 14 березня 2001 р. "Про затвердження ліцензійних умов про­вадження професійної діяльності на ринку цінних паперів"). Регла­ментовано види професійної діяльності, які можуть здійснюватися на ринку цінних паперів. До них, зокрема, законодавством віднесено:

1)       торгівлю цінними паперами — здійснення цивільно-правових угод з цінними паперами, які передбачають їх оплату проти постав­ки їх новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність) або від свого імені та за власний рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність);

2)       депозитарну діяльність — з надання послуг щодо зберігання цінних паперів та/або обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами;  

3)       розрахунково-клірингову діяльність — з визначення взаємних зобов'язань щодо угод з цінними паперами та розрахунків за ними;  

4)      діяльність з управління цінними паперами — здійснюється від свого імені за винагороду протягом певного терміну на підставі відповідного договору щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб;  

5)       діяльність з управління активами — здійснюється за винагоро­ду компанією з управління активами на підставі відповідного договору про управління активами, які належать інвесторам на праві власності;

6)       діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних па­перів — збирання, фіксація, оброблення, зберігання та надання даних, що становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо цих паперів, їх емітентів та власників;  

7)       діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів — на­дання послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-пра­вових угод щодо цінних паперів на біржовому та організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів. Регламентовано також умови здійснення професійної діяль­ності на ринку цінних паперів. Ця діяльність, у тому числі посе­редницька з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юри­дичними і фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чин­ним законодавством, та за умови вступу до щонайменше однієї са­морегульованої організації. Крім того, зазначено, що у процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів особи, які її виконують, зобов'язані дотримуватися встановлених від­повідно до цього закону та інших актів законодавства України обов'язкових нормативів достатності власних коштів та інших показників і вимог, які обмежують ризики щодо операцій з цінними паперами (ст. 4 "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"). Система важелів непрямого впливу. До неї належать:

•     контроль за грошовою масою, що перебуває в обігу, та обсягом кредитів за допомогою державного впливу на ставки позичкового відсотка;  

•     податкова політика держави;

•     гарантії уряду щодо депозитів, кредитів, позика приватного сек­тору;

•     вихід держави на ринки позикових капіталів (випуск казначейсь­ких векселів, середньострокових та довгострокових облігацій, емісія зобов'язань державних установ та ін.), що створює пряму конкуренцію у боротьбі за кредити між державою та корпо­раціями;

•     зовнішньоекономічна політика держави (регулювання операцій з іноземною валютою, золотом, заходи для стимулюванню експор­ту тощо). Інституційне забезпечення ринків цінних паперів покладається, як правило, на Державну комісію з цінних паперів відповідної країни, Міністерство фінансів або на державні (центральні) банки та інші державні органи. Наприклад, у США, розробленням та перевіркою виконання відповідних законів займається Комісія з цінних паперів та бірж. Регулюючі органи виконують переважно три функції, спря­мовані на захист інвесторів від фінансових втрат:

1)       реєстрація всіх учасників ринку цінних паперів. Усі кандида­ти повинні задовольняти певним вимогам фінансового стану, тобто володіти необхідним (мінімальним) власним капіталом;  

2)      забезпечення всіх суб'єктів економіки достовірною інфор­мацією. Це досягається передусім публікаціями проспектів емісії, що містять повну і правдиву інформацію про випуск цінних паперів та емітента. Винятком є приватне розміщення цінних паперів серед об­меженого та заздалегідь відомого кола осіб. Крім того, емітенти зо­бов'язані періодично публікувати фінансову звітність, відомості про зміни в складі керівних осіб фірми;  

3)       контроль та підтримання правопорядку на ринку цінних па­перів. Уповноважені на це органи можуть розслідувати будь-які по­рушення закону, застосовувати адміністративні заходи щодо винних осіб, передавати справи до суду. Крім наведених заходів державного регулювання важливе значення для нормального функціонування ринку має внутрішнє його самоврядування. Важлива роль у цьому належить саморегу­льованим організаціями, якими переважно виступають фондові біржі як найрозвинутіші форми організації контролю та регулю­вання постійно діючого ринку цінних паперів. На цьому ринку ак­тивно діють й інші організації, що також створюють правила по­ведінки на ньому та забезпечують належний контроль їх дотри­мання. Це професійні асоціації учасників інвестиційного бізнесу. Вони виникають в міру ускладнення ринку цінних паперів, коли дії держави з регулювання ринку з певних причин є недостатніми. Такі асоціації виявляють нечесну поведінку окремих осіб, яка зав­дає шкоди не тільки членам цих асоціацій, а й ширшому колу учас­ників біржової торгівлі, оскільки зниження громадської довіри до фахівців підриває основи їх бізнесу, призводить до втрати прибут­ку. Інтереси професійних асоціацій у нормальному функціону­ванні ринку цінних паперів багато в чому збігаються з інтересами держави. На міжнародному, або наднаціональному, рівні регулювання ринку цінних паперів здійснюється спеціалізованими інститутами, до участі в яких залучаються регулятори таких ринків різних країн світу з метою об'єднання зусиль комісій із цінних паперів щодо регу­лювання міжнародного руху капіталів та створення сприятливого клімату для ефективного перерозподілу коштів, а також обміну досвідом та уніфікації методів виявлення та запобігання шахрайству в цьому секторі. До таких інститутів регулювання ринків цінних па­перів належать універсальні (OECD) та спеціалізовані (IOSCO) міжнародні організації, регіональні утворення (ЄС) та договірні двосторонні та багатосторонні альянси, які охоплюють більшість країн сучасного цивілізованого світу.