МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

ПРАВОВИЙ СТАТУС ЮРИДИЧНИХ ОСІБ  

Іноземні юридичні особи в Україні. Їх правовий статус визна­чається нормами як українського законодавства, так і міжнародних договорів України з іншими державами. Статус іноземної юридичної особи зумовлює її державну належність для визначення: обсягу її пра-восуб'єктності; податкового режиму; вирішення колізійних питань; звернення по дипломатичну допомогу; порядку її ліквідації тощо. Згідно з багатосторонньою конвенцією про правову допомогу країн СНД від 22 січня 1993 р. правоздатність юридичних осіб виз­начається законодавством держави, за законами якої вони утворені. Іноземні юридичні особи підтверджують свій статус виписками з торгового, банківського або судового реєстрів тощо (п. 5 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, зат­вердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740). При цьому вказані виписки повинні бути засвідчені відповідно до законодавства країни їх видачі, переведені на українсь­ку мову та легалізовані в консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передба­чено інше. Наприклад, у договорах України з іноземними державами про надання правової допомоги передбачено, що легалізація цих та інших документів не потрібна. Зазначені виписки можуть бути та­кож засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні. З 1 липня 2004 р. набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", згідно з яким документ про підтвердження реєстрації юридичної іноземної особи в країні її місцезнаходження повинен бути легалізований у встановленому порядку. Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України "Про режим іноземного інвес­тування" від 19 березня 1996 р. іноземні юридичні особи можуть ут­ворювати в Україні підприємства, які повністю їм належать, філії та інші опосередковані підрозділи, а також набувати у власність діючі підприємства повністю. Участь іноземного капіталу у спільних підприємствах, заснованих в Україні, зумовлює утворення юридич­них осіб права України. У певних питаннях іноземні юридичні осо­би підпорядковані законам країни своєї "національності". Йдеться про питання, пов'язані з особистим статусом цієї юридичної особи, зокрема щодо заснування та ліквідації. У більшості розвинутих країн діють спеціальні акціонерні закони. У Франції це Закон про торгові товариства 1966 р., у ФРН — Закон про акціонерні товариства 1965 р., в Англії — Закон про компанії 1985 р., у США правове положення підприємницьких корпорацій визначається законами окремих штатів. Ці акціонерні закони регламентують оподаткування прибутку, порядок діяльності та пов­новаження зборів акціонерів тощо. Найважливішою особливістю сучасного західного акціонерного законодавства є відмова від принципу спеціальної правоздатності таких товариств. Якщо відповідну юридичну особу за кордоном буде ліквідовано, то і в Україні вона або її відділення також вважатимуться ліквідованими. Український публічний порядок може не допускати застосування іноземного закону товариства. Відповідно до вітчизняного законодавства суб'єкти господарюван­ня України можуть здійснювати діяльність, спрямовану на встанов­лення, зміну чи припинення правовідносин з "іноземним елементом" як на території України, так і за кордоном. Органи, що діють від імені України, місцеві органи влади та управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у господарській діяльності на території України, також діють як юридичні особи. В Україні юридичними вважаються особи, які отримують цей ста­тус від моменту їх реєстрації на території України відповідно до По­ложення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяль­ності від 25 травня 1998 р. Реєстрація здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за їх місцезнаходжен­ням, місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачене законом України. Філії, представництва, відділення та інші відокремлені підроз­діли, створені суб'єктом підприємницької діяльності — юридичною особою відповідно до чинного законодавства України, юридичної реєстрації не потребують. У своїй діяльності вони керуються поло­женням, затвердженим юридичною особою. Якщо відокремлені підрозділи розташовані за межами України, їхня діяльність регу­люється законодавством України. Українські юридичні особи за кордоном. Юридичні особи Ук­раїни мають право здійснювати свою діяльність за межами України відповідно до:  

•     законодавства України;

•     статутних завдань;  

•     законодавства іноземної держави;  

•     міжнародних угод. Законодавство

України регулює види діяльності юридичної особи у міжнародному господарському обороті. Юридичні особи України діють від свого імені, несуть самостійну майнову відповідальність, тобто не відповідають за дії інших суб'єктів права України, наприк­лад держави як суб'єкта цивільних відносин. Статутом (установчими документами) юридичних осіб визнача­ються:

а) права осіб як юридичних (з моменту реєстрації); 

б) їхня спеціальна правоздатність.

Юридичні особи можуть діяти як суб'єкти міжнародного приватного права тільки у тих сферах госпо­дарювання, що визначені статутом. Тобто, суб'єкти господарської діяльності України мають право укладати угоди, спрямовані вик­лючно на виконання статутних завдань. У разі порушення положень установчих документів або законо­давства України до вказаних суб'єктів можуть застосовуватися спеціальні санкції, передбачені законодавством України. Зокрема, йдеться про вимоги ст. 37 Закону України "Про зовнішньоеко­номічну діяльність", Положення про порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбаче­них ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 5 жовтня 1999 р. (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 21 жовтня 1999 р. за №718/4011). Цими санкціями є індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоеко­номічної діяльності. Законодавство іноземної держави детально регламентує питання допуску українських юридичних осіб на власну територію, визначає сфери та умови їх діяльності. Міжнародні угоди можуть регулювати питання правоздатності юридичних осіб України; правовий режим, який їм надається; сфери їх діяльності, а також конкретні питання щодо них, наприклад оподаткування. Транснаціональні корпорації та міжнародні юридичні особи. У господарській діяльності більшості держав найпоширенішими є такі міжнародні юридичні особи (міжнародні об'єднання):  

•    міжнародні підприємства — підприємства, створені за міжнарод­ним договором (Міжнародний банк реконструкції і розвитку — МБРР) або на підставі внутрішнього закону однієї чи двох дер­жав, прийнятого відповідно до міжнародного договору (Банк міжнародних розрахунків — БМР, Європейський банк рекон­струкцій та розвитку — ЄБРР). Зокрема, ЄБРР є міжнародною юридичною особою в силу того, що згідно зі ст. 45 Угоди про зас­нування Європейського банку реконструкції та розвитку, підпи­саної у Парижі 29 травня 1990 р., він має повну правосуб'єктність (правоздатність) на: 

1) укладання договорів;

2) придбання і роз­порядження рухомим і нерухомим майном;

3) порушення проце­суальних дій.

Для того щоб надати можливість ЄБРР досягти своєї мети і виконати покладені на нього функції як на міжнарод­ну організацію, на території кожної країни-учасниці йому нада­ється статус юридичної особи;  

•    транснаціональні компанії — підприємства, створені за законом певної країни, які мають власну" національність", але діють більш ніж в одній країні у формі агентств, відділень, філій;  

•    комунітарні підприємства — підприємства, що створюються держа­вами, які беруть участь у процесі економічної інтеграції, або громадя­нами цих країн. Як і стосовно міжнародних підприємств, їх "національність" визначається місцем інкорпорації. Критерій інкор­порації є головним для визначення "національності" (державної на­лежності юридичної особи за правом держав, що належать до англо­саксонської системи права, а також за правом скандинавських країн. За цим критерієм "національність" юридичної особи визначається місцем її створення і затвердження статуту. Крім критерію інкорпо­рації в МПрП існують інші критерії (закони) визначення "національ­ності" юридичної особи: місцезнаходження та місце діяльності. За критерієм місцезнаходження "національність" юридичної особи виз­начається місцем її знаходження (право континентальних держав Західної Європи), а за критерієм місця діяльності — місцем її вироб­ничого функціонування (центр експлуатації). Останній критерій зас­тосовується у практиці країн, що розвиваються [20];

• транснаціональні корпорації (ТНК) — підприємства, відділення та філії яких розташовані на даний час практично у всіх країнах, є в економічному аспекті єдиним механізмом, а в юридичному — незалежними компаніями.

Жодне законодавство світу не містить визначення ТНК, оскільки діючі на території держави підрозділи цих корпорацій визнаються місцевими суб'єктами, які підпоряд­ковані у своїй діяльності внутрішньому національному регулю­ванню. Транснаціональні корпорації — це спілки, об'єднання, діяльність яких не обмежена однією нацією або державою. ТНК притаманні такі ознаки: 1)  єдина економічна система;  

2)  група самостійних підприємств;

3)  поширення діяльності на території кількох держав;  

4)  структурні підрозділи є суб'єктами національного права;

5)  здійснення управління та контролю з єдиного центру;  

6)  перебування корпорації поза юрисдикцією окремої держави, групи держав або міжнародних організацій.

За характером відносин з материнським підприємством залежні підприємства поділяються на філії, дочірні підприємства та спільні підприємства. Філії не є юридичними особами і діють на підставі по­ложення, затвердженого для них материнським підприємством. Дочірні підприємства утворюються в договірному порядку або їхня залежність від материнського підприємства визначається тим, що останнє має акції дочірнього підприємства. Спільні підприємства (змішані товариства) мають у своєму статутному фонді частку, що належить і національному капіталу. Використання ТНК як форми діяльності дає змогу отримувати високий прибуток у державах з порівняно низькими податковими ставками, а тим країнам, де податки високі, зосереджувати менший за обсягом прибуток. Такі корпорації створені як юридичні особи однієї держави, проте можуть мати в інших країнах численні філії, дочірні підприємства тощо. З правового погляду ці утворення не є міжнародними юридичними особами, хоч термін "міжнародна" зас­тосовується і в офіційних назвах деяких з них. Підрозділи (струк­турні одиниці) іноземних суб'єктів господарювання, які не є юри­дичними особами за законодавством України (філії, відділення то­що), але мають постійне місцезнаходження на її території та за­реєстровані в порядку, передбаченому законом, визнаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності (ст. 378 ГКУ "Суб'єкти зов-нішньоекономічної діяльності"). Діяльність ТНК регулюють численні міжнародно-правові доку­менти, які переважно або є регіональними, або їх норми не мають імперативного (обов'язкового) характеру. Серед конвенцій, що регу­люють діяльність ТНК, варто назвати Конвенцію про транс­національні корпорації, підписану Україною 6 березня 1998 р. у Москві та ратифіковану 13 липня 1999 р. (із застереженнями). Сторони Конвенції визнають під терміном "транснаціональна корпорація" юридичну особу (сукупність юридичних осіб), яка:

•     має у власності, господарському віданні або оперативному уп­равлінні відокремлене майно на території двох та більше сторін;  

•     утворена юридичними особами двох та більше сторін;

•   зареєстрована як корпорація згідно з цією Конвенцією. Термін "транснаціональна корпорація" охоплює різні транс­національні структури, у тому числі фінансово-промислові групи, компанії, концерни, холдинги, спільні підприємства, акціонерні това­риства з іноземною участю тощо. Корпорації мають право здійснюва­ти на території сторін будь-які види діяльності, не заборонені законо­давством сторін (ст. 2). Учасниками ТНК можуть бути юридичні осо­би будь-якої організаційно-правової форми, у тому числі з третіх країн. Державні, муніципальні та унітарні підприємства можуть бути учасниками корпорації в порядку і на умовах, визначених власника­ми їх майна (ст. 3). Конвенція містить перелік заходів, які сторони зобов'язалися вживати з метою стимулювання створення та діяльності корпорацій, але цей перелік не вважається вичерпним (ст. 8). Колізійні норми у Конвенції переважають над матеріально-правовими (відносини, не врегульовані Конвенцією, регулюються двосторонніми угодами між сторонами, а також їх національним законодавством (ч. 2 ст. 1). Сторони погодилися, що корпорація створюється і діє відповідно до вимог законодавства сторін (ч. 6 ст. 1). Порядок реєстрації корпо­рації визначається законодавством держави, що є місцем її реєстрації (ст. 4). Структура управління (склад вищого, виконавчого і конт­рольного органів) визначається в установчих документах корпорації, на основі законодавства держави, яка є місцем її реєстрації (ст. 6). За зобов'язаннями корпорації та/або головного підприємства (центральної компанії), що виникли у результаті участі в діяльності корпорації, учасники несуть відповідальність згідно із законодав­ством сторін, юридичні особи яких належать до корпорації (ст. 9). Корпорація подає звітність відповідно до законодавства держави, що є місцем її реєстрації (ст. 10). Соціально-трудові відносини у корпо­рації регулюються на основі законодавства сторін, на території яких розташовані її учасники, якщо інше не обумовлене міждержавними договорами (угодами) (ст. 12). Конвенція також регламентує питання ліквідації корпорації: "Корпорація може бути ліквідована на підставах, передбачених зако­нодавством держави — місця реєстрації корпорації, а також у зв'язку із закінченням дії відповідної міжурядової угоди" (ст. 13). Застереження, які містяться у Конвенції:

1)       ТНК на території України та за її межами, якщо їх створення може призвести до монополізації товарних ринків в Україні, впливає чи може вплинути на економічну конкуренцію на її території, ство­рюються за згодою Антимонопольного комітету України у порядку, передбаченому антимонопольним законодавством України;

2)       Україна бере на себе зобов'язання застосовувати положення Конвенції про ТНК, за винятком другого та восьмого абзаців преам­були і слів у ст. 19 "Економічний Суд Співдружності Незалежних Держав чи інший".

Діяльність суб'єктів МПрП, зокрема ТНК, регулюють також Регіональна декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціо­нальні підприємства від 21 червня 1976 р., Керівні принципи для бага­тонаціональних підприємств (додаток до Конвенції), Кодекс інозем­них інвестицій, прийнятий 1970 р. латиноамериканськими державами, Хартія економічних прав та обов'язків держав, затверджена резо­люцією ООН у 1974 р., норми якої спрямовані на захист економічних прав країн, що розвиваються, та обмеження діяльності ТНК.