МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

ПОДВІЙНЕ ОПОДАТКУВАННЯ   ВИЗНАЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ  

Практично всі країни світу мають власні правила, що регулюють податкові режими для своїх резидентів, які здійснюють ділову ак­тивність за кордоном, і для іноземних платників податку, які діють у країні. Відмінність підходів різних країн щодо певних питань опо­даткування не тільки зумовлює складність в оформленні необхідної податкової звітності, а й призводить до такого феномену, як подвійне оподаткування. Проблема подвійного оподаткування загострюється з посилен­ням інтернаціоналізації господарського життя, яка виявляється в ба­гаторазовому зростанні міжнародного товарообміну та обсягів пос­луг, що надаються за межами країни. В податковій практиці й теорії розрізняють подвійне економічне та подвійне юридичне оподатку­вання. Подвійне економічне оподаткування — ситуація, коли з одного й то­го самого доходу податок сплачують декілька його послідовних отри­мувачів. Це виявляється при оподаткуванні доходу підприємства як самостійного платника та при оподаткуванні доходу акціонера або пайовика при розподілі прибутку. Як правило, проблема економічного подвійного оподаткування розв'язується при розробленні національно­го податкового законодавства, в якому передбачено норми, що дають змогу певним способом зараховувати податок, сплачений на рівні під­приємства, при визначенні податкових зобов'язань акціонера. Згідно зі ст. 17 ГКУ "Податки в механізмі державного регулю­вання господарської діяльності" система оподаткування в Україні, податки і збори визначаються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. З метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів госпо­дарювання, повинні передбачати:

•     оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій опо­даткування;

•     стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних пра­вил оподаткування;  

•     усунення подвійного оподаткування;  

•     узгодженість з податковими системами інших країн.

Ставки податків мають нормативний характер і не можуть вста­новлюватись індивідуально для окремого суб'єкта господарювання. Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть стягуватися із суб'єктів госпо­дарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону зараховуються до ціни товарів (робіт, послуг) або до їх собівартості, сплачуються суб'єктами господарювання неза­лежно від результатів їх господарської діяльності. Подвійне юридичне оподаткування — ситуація, коли один і той са­мий платник податку оподатковується стосовно одного й того само­го доходу однаковими або порівнянними податками два й більше разів за один період. В принципі подібна ситуація може виникати й у тому випадку, коли платник податку здійснює діяльність лише в одній країні. Таке подвійне оподаткування може виникнути при невідповідності загальнодержавного (центрального, федерального, конфедеративного) законодавства і законодавства на рівні регіонів (штатів, провінцій, областей, земель), а також на рівні органів місце­вого самоврядування. Проте, якщо в одній країні ця проблема може бути вирішена шляхом приведення регіонального і місцевого законо­давств у відповідність із загальнодержавним, то у міжнародних еко­номічних відносинах подвійне і навіть багаторазове економічне та юридичне оподаткування здійснюються на основі податкового зако­нодавства суверенних держав і можуть бути усунені лише шляхом уз­годження численних і складних питань на міждержавному рівні. У запобіганні подвійному оподаткуванню доходів і майна заці­кавлені не тільки платники податку, податковий тягар яких набага­то зростає при послідовному оподаткуванні одного й того самого об'єкта у різних країнах, а й самі країни, що прагнуть до збільшення внутрішнього і зовнішнього товарообігу, залучення іноземних інвес­тицій і підвищення конкурентоспроможності окремих національних підприємств та економіки у цілому. Податковий тягар на юридичних і фізичних осіб, які діють у сфері міжнародних економічних відно­син, без усунення подвійного оподаткування може сягати таких розмірів, що будь-яка участь у міжнародному розподілі праці для них стане економічно невиправданою [70; 98; 99; 137]. Запобігання подвійному економічному та юридичному оподатку­ванню в принципі можливе і в односторонньому порядку. Для цього країна постійного місця перебування платника податку може дозво­лити йому при виконанні податкових зобов'язань враховувати по­датки, сплачені ним за кордоном. Проте це може призвести до невип­равданих втрат бюджету, а також до різного роду махінацій з боку недобросовісних платників податку. Крім того, у цьому разі країна постійного місцеперебування виступає донором тієї країни, де її гро­мадянин (або підприємство) здійснює економічну діяльність. Іншим шляхом врегулювання проблеми подвійного оподатку­вання є укладання міжнародних угод. Країни, що підписують такі угоди, йдуть на взаємний компроміс, домовляючись, які податки і з яких категорій платників податку утримуватимуться на території кожного учасника угоди. Теоретично можна виділити два основних принципи оподатку­вання: за ознакою територіальності та резидентства. Відповідно до принципу територіальності країна оподатковує тільки ті доходи, які пов'язані з діяльністю, що здійснюється на її території. Доходи, які отримують громадяни і підприємства цієї країни за межами її тери­торії, не входять до складу доходів, що підлягають оподаткуванню. Принцип резидентства полягає в тому, що будь-який платник по­датку, що визнається постійним мешканцем країни (резидентом), підлягає оподаткуванню щодо всіх доходів з усіх джерел, у тому числі й закордонних. Статус резидента визначається за нормами національного законодавства, що різняться стосовно фізичних і юридичних осіб. Більшість країн у своїй податковій політиці вико­ристовує поєднання цих принципів. У сучасних умовах діяльність багатьох підприємств набула міжна­родного характеру, тобто здійснюється на території декількох країн. Тому часто виникає питання про розподіл і перерозподіл доходів під­приємства між джерелами, розташованими у різних країнах. Особливо важлива ця проблема для транснаціональних компаній, діяльність яких у сфері міжнародних економічних відносин є основною. Міжнародне оподаткування юридичних осіб у принципі подібне до міжнародного оподаткування фізичних осіб, але має певну спе­цифіку як у визначенні суб'єкта оподаткування, так і в обчисленні бази оподаткування. Крім того, існують норми і правила міжнарод­ного оподаткування, які діють лише стосовно юридичних осіб, на­приклад угоди про уникнення подвійного оподаткування диві­дендів. Проблеми міжнародного оподаткування юридичних осіб можна поділити на такі групи:

•     визначення національної прив'язки юридичної особи — суб'єкта оподаткування;

•     порядок визначення режиму діяльності іноземної юридичної осо­би на території країни діяльності;

•     проблеми, пов'язані з визначенням джерела доходу;

•     урахування податків, сплачених за кордоном, при визначенні по­даткових зобов'язань у країні постійного місця перебування;

•     порядок визначення податкової бази з прибуткового оподатку­вання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між взаємозалежними економічними агентами.

На відміну від фізичних осіб, національну належність яких іноді складно визначити (через режим подвійного громадянства, від­сутність громадянства або невідповідність громадянства і постійно­го місця проживання), юридичні особи завжди мають єдине місце реєстрації, яке є основною юридичною адресою. В країні реєстрації всі юридичні особи завжди мають статус податкового резидента. Водночас такий статус юридична особа може одержати і в тій країні, в якій вона здійснює комерційну або іншу економічну діяльність. Для прив'язки комерційної діяльності до певної території викорис­товують такі режими: діяльність через власну ділову установу, діяльність через незалежного агента і діяльність за контрактами, що укладаються з місцевими фірмами. Джерела доходу юридичної особи можуть визначатися за місцем укладання угоди, за місцем перебування у покупця товару або спо­живача послуг, за місцем фактичного передання товару або переходу права власності на товар. Внаслідок специфіки оподаткування фізичних та юридичних осіб у сфері міжнародних економічних відносин угоди про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна містять як загальні норми і правила, так і окремі спеціальні статті та положення, дія яких поширюється тільки на фізичних або тільки на юридичних осіб [137; 184; 207]. Відповідно до ст. 385 ГКУ "Принципи оподаткування при здій­сненні зовнішньоекономічної діяльності" оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності має здійснюватися за такими принципами:

•     встановлення рівня оподаткування, виходячи з необхідності до­сягнення і підтримання самоокупності суб'єктів зовнішньоеко­номічної діяльності та забезпечення бездефіцитності платіжного балансу України;  

•     гарантування стабільності видів і розміру податків, визначення податків і зборів (обов'язкових платежів), а також статусу інозем­них валют на території України виключно законом;  

•     забезпечення рівності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при встановленні ставок податків;  

•     заохочення експорту продукції вітчизняного виробництва.

Податкові пільги надаються виключно відповідно до закону, як правило, суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, які стабільно експортують наукову, наукомістку продукцію, їхній експорт пере­вищує імпорт за фінансовий рік і обсяг експорту становить не мен­ше 5 % від обсягу реалізованих за фінансовий рік товарів. Ставки по­датків встановлюються та скасовуються відповідно до законів про оподаткування.