МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

МІЖНАРОДНІ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ПРАВОВІ ЗАСАДИ У ЗДІЙСНЕННІ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ   ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙ

Світовий досвід свідчить, що найкоротшим шляхом піднесення на якісно новий рівень розвитку продуктивних сил країни є опти­мальне використання інвестицій у різноманітних організаційно-пра­вових формах. Основу сучасної ринкової економіки становлять відносини, пов'язані з інвестуванням у виробництво матеріальних благ. У врегулюванні цих відносин важлива роль належить право­вим засобам. При цьому об'єктом регулювання є інвестиція як еле­мент матеріальних відносин. Необхідно з'ясувати сутність інвес­тицій та вивести поняття "іноземні інвестиції". В економічній та юридичній літературі стосовно природи інвестицій існують суперечливі погляди. Поняттям "інвестиції" не охоплюються комерційні угоди, такі, як продаж товарів або аналогічні торговельні операції. На практиці під інвестиціями розуміють традиційні інвестиції у формі капітальних вкладень, внески у спільні підприємства або пози­ки, а також інші види інвестування, які здійснюються на основі конт­рактів з розподілом одержаного прибутку між учасниками. М. Богуславський розрізняє державні інвестиції та приватні [18]. Під державними інвестиціями він розуміє позики, кредити, які одна держава чи група держав надають іншій державі. Йдеться про відно­сини між країнами, які регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного права. Можливі також "діагональні" відносини, коли консорціум (група) приватних банків надає інвестиції державі. Приватними є інвестиції, що надаються приватними фірмами, компаніями або громадянами однієї держави відповідним суб'єктам іншої держави. Інвестиційні відносини настільки складні та різно­манітні, що в багатьох випадках відносини між державами та між приватними особами взаємопов'язані. Такий зв'язок виявляється й у випадках суброгації, коли інвестор передає всі свої права та вимоги державі. Існує й така складна конструкція відносин, за якої матеріальні зо­бов'язання держави-боржника за одержаними кредитами (наприклад, сплата відсотків) задовольняються за рахунок повної або часткової вартості майнових прав, одержаних приватним інвестором у країні боржника (надання прав на розробку природних ресурсів) [17]. Є. Черевик вважає, що інвестиція — це капітал, нагромаджений і не використаний для споживання за певний період виробничої діяльності та знову вкладений у виробництво [224]. Термін "інвестиція" переважно вживається у розумінні "капі­тальні вкладення". Н. Кузнєцова, зазначає, що поняття "інвестиції" та "капітальні вкладення" співвідносяться як категорії загального й окремого: інвестиція у відтворення основних фондів і приріст мате­ріально-виробничих запасів здійснюється у формі капітальних вкладень [95]. У літературі під інвестиціями здебільшого розуміють вкладен­ня фінансових і матеріально-технічних засобів з метою одержання бажаного соціально-економічного ефекту. Інвестиції поділяють на фінансові та реальні. До фінансових належать вкладення фінансо­вих коштів для придбання акцій, облігацій та інших цінних па­перів, цільові вклади, банківські депозити. До реальних — капі­тальні вкладення у нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння і підтримання виробництва, а також вкла­дення коштів у створення матеріально-виробничих запасів. Дуже часто під іноземними інвестиціями мають на увазі іноземні капітали, вкладені у підприємство за кордоном. Наприклад, Ф. Хеніус у зовнішньоторговельному словнику визначив, що "іноземні інвестиції — це інвестиції, експортовані з однієї країни і вкладені на території іншої" [248]. Дещо ширше трактування поняття іноземних інвестицій пропонує Н. Вознесенська [29]. Під терміном "іноземні інвестиції" вона розуміє таке надання коштів іноземним інвестором, за якого обов'язковою є економічна діяльність (за участю або без участі місцевого капіталу), що зумовлює створення виробничого об'єкта, який сприяє розвитку економіки держави, підвищенню її економічного потенціалу. Термін "іноземні інвестиції" визначено у законодавстві України. У Законі України "Про режим іноземних інвестицій" під іноземними інвестиціями розуміють цінності, що вкладаються іноземними інвес­торами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодав­ства України з метою отримання прибутку або досягнення соціаль­ного ефекту. Господарський кодекс (ч. І ст. 391 "Види іноземних інвестицій") виділяє такі види інвестицій: іноземна валюта, яка визнається кон­вертованою Національним банком України; будь-яке рухоме і неру­хоме майно та пов'язані з ним майнові права; інші цінності (майно), які визнаються іноземними інвестиціями згідно із законом. Відповідно до закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід), або досягається соці­альний ефект. Законодавство країн СНД, яке регулює іноземні інвестиції, підхо­дить загалом з однакових позицій до їх визначення. Так, згідно із За­коном Республіки Казахстан "Про іноземні інвестиції" від 27 грудня 1994 р. (зі змінами та доповненнями) іноземні інвестиції — це всі ви­ди майнових та інтелектуальних цінностей, вкладених іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької діяльності з метою одер­жання прибутку. Закон Російської Федерації "Про іноземні інвестиції в РСФСР" іноземними інвестиціями називає усі види майнових та інтелекту­альних цінностей, які вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержан­ня прибутку (доходу). Отже, інвестиції — це по-перше, речі, цінні папери, грошові кошти, результати інтелектуальної діяльності та майнові права. По-друге, ознакою іноземних інвестицій є їх вкладення в об'єкти інвестиційної діяльності з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту. Таким чином, можна дати узагальнене визначення іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції — речі, грошові кошти, майнові права, цінні папери, а також результати інтелектуальної діяль­ності, вкладені іноземним інвестором (у передбачених законом формах) в об'єкти інвестиційної діяльності на території України з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту. Правове регулювання іноземних інвестицій здійснюється націо­нальним законодавством, на яке впливає міжнародне право. Внут­рішньодержавне право встановлює правовий режим іноземних інвестицій: національний, пільговий чи обмежувальний. Вибір конк­ретних правових засобів для регулювання іноземних інвестицій за­лежить від соціально-економічних умов. В Україні іноземні інвестиції регулюються такими нормативни­ми актами:

•     Господарським кодексом (глава 38);

•     Законом України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р.;  

•     Законом України "Про захист іноземних інвестицій" від 10 ве­ресня 1991 р.;  

•     Законом України "Про режим іноземних інвестицій" від 19 березня 1996 р.

Крім того, існує багато двосторонніх угод про захист інвестицій між Україною та іншими державами. Найоптимальнішим варіантом є регулювання вітчизняних та іно­земних інвестицій на однакових засадах. Але таке можливе у разі досягнення країною певного рівня розвитку продуктивних сил. І, навпаки, з метою досягнення такого рівня, залучення передових тех­нологій й коштів для їх впровадження на певному етапі доцільно іно­земним інвестиціям надати пільговий режим. Проте допуск їх у національну економіку може мати і несприятливі наслідки. У міжна­родній практиці існують прецеденти, коли ТНК, які є економічно по­тужнішими, ніж вітчизняні інвестори, здійснювали значні інвестиції, що негативно впливали на політичний або економічний розвиток цих країн [18]. Іноземні інвестори, вкладаючи свій капітал, керуються теорією міжнародного експортного маркетингу. Відповідно до цього сприят­ливими умовами для здійснення інвестицій є:

•     політична стабільність;  

•     економічна стабільність;  

•     наявність стабільного національного законодавства про іноземні інвестиції;  

•     стан внутрішнього ринку, ступінь його насиченості товарною продукцією та задоволення попиту споживачів, наближення до джерел сировини, собівартість формування інвестиційних про­ектів та терміни їх окупності, можливість транспортування та збуту продукції тощо. Перешкодами для іноземних інвестицій зарубіжні бізнесмени вважають:

•     часті зміни інвестиційного законодавства;

•     несприятливе для іноземних інвесторів податкове законодавство;  

•     відсутність вільноконвертованої національної валюти;

•     недосконалість банківської системи;

•     відсутність інформації щодо найвигідніших місць вкладення капіталу [166]. Для правового становища інвесторів у світі характерні певні ре­жими:  

1)      такий самий, як і для вітчизняних інвесторів (національний режим);

2)     який передбачає надання іноземним інвесторам додаткових прав, преференцій та пільг стосовно митних стягнень, податків для зборів і гарантій здійснення ними інвестиційної діяльності (режим найбільшого сприяння);  

3)      який забороняє, або обмежує іноземні інвестиції (обмежу­вальний режим).

Крім того, в міжнародній практиці використовується і такий вид режиму, як "справедливий" (недискримінаційний). Його встанов­лення підтримується Міжнародним валютним фондом (МВФ) та Міжнародним банком реконструкції і розвитку (МБРР). Національні законодавства більшості країн СНД і Балтії вихо­дять з рівності прав різних форм власності, в тому числі й іноземної, на своїй території. Ці положення зафіксовано у різноманітних зако­нах, що регулюють право власності та підприємницьку діяльність. Крім того, в законах, які безпосередньо повинні регулювати інвес­тиційну діяльність стосовно іноземних інвестицій, декларується національний режим, за якого іноземні інвестори у своїх правах та обов'язках прирівнюються до національних. У цьому разі вітчизняні та іноземні підприємці виступають на ринку рівноправними партне­рами. Привілейований режим, як правило, встановлюється шляхом повного або часткового звільнення від сплати митних та інших по­датків, надання певних пільг при ввезенні та вивезенні капіталу, си­ровини й обладнання тощо. Для визначення режиму іноземних інвестицій в певній країні необхідно проаналізувати систему норма­тивних актів, які прямо або опосередковано регулюють інвестиційну діяльність. Так, наприклад, Закон Республіки Казахстан "Про іноземні інвестиції" прямо не наголошує на національному режимі щодо них, але в ньому зазначено, що підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні інвестори діють в умовах, не менш сприятливих, ніж ті, що надаються у подібній ситуації інвестиціям юридичних осіб Рес­публіки Казахстан. Закон Російської Федерації "Про іноземні інвестиції" передбачає, що іноземні інвестиції на території Росії мають правовий захист, який забезпечується цим законом, іншими законодавчими актами та міжнародними договорами, що діють на території Росії. Правовий режим іноземних інвестицій, а також діяльність іноземних інвес­торів, спрямована на їх здійснення, не можуть бути менш сприят­ливі, ніж режим для майна, майнових прав та інвестиційної діяль­ності юридичних осіб і громадян Росії, за винятками, передбаченими законодавством. Серед країн з процедурою допущення іноземних інвестицій у національну економіку особливе місце посідають Австралія та Ка­нада, у законодавствах яких найдетальніше розроблено відпо­відний порядок. За законодавством Данії особливого дозволу Міністерства промисловості потребують іноземні інвестори, які хо­чуть придбати місцеве підприємство з активами, що перевищують 10 млн датських крон. У Великій Британії угода про придбання іноземними інвесторами місцевого підприємства з активами понад 15 млн фунтів стерлінгів або підприємства, яке володіє 25 % ринку конкретного товару, має бути погоджена з антимонопольною комі­сією. У Сінгапурі іноземні інвестори мають одержати дозвіл тільки для інвестицій, спрямованих на створення нового торговельного підприємства [101]. На дозвільному принципі інвестування базується законодавство Литви. Закони про іноземні інвестиції Грузії та Азер­байджану декларують принцип свободи здійснення іноземних інвес­тицій. Законодавство України про іноземні інвестиції комбінує прин­цип свободи інвестування з можливим одержанням дозволу. Такий висновок базується на тому, що здійснення певних видів іноземних інвестицій може бути обмежене відповідно до порядку, встановле­ного законодавством України. Зокрема, про це свідчать такі поло­ження ГКУ: іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, передбачені законодавством, і у формах, вказаних Гос­подарським кодексом; заборона або обмеження будь-яких видів і форм іноземних інвестицій можуть визначатися виключно законом (ст. 391, 392). У державних програмах залучення іноземних інвестицій у пріоритетні галузі економіки і соціальну сферу може бути передба­чено встановлення додаткових пільг для суб'єктів господарювання, які діють у цих сферах (ч. І с. 394 ГКУ). Водночас законом можуть визначатися галузі господарювання та/або території, в яких виз­начається загальний обсяг участі іноземного інвестора, а також тери­торії, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями об­межується або забороняється відповідно до вимог збереження націо­нальної безпеки. Правовий статус і порядок діяльності підприємств з іноземними інвестиціями визначаються цим кодексом, Законом "Про режим іноземного інвестування в Україні" та іншими законо­давчими актами (ч. 5, 6 ст. 116). Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях, визначених законом, які мають стратегічне значення для безпеки держави. Вимоги і порядок утворення, а також організації та діяльності іноземних підприємств визначаються цим кодексом, Законом про режим іноземного інвестування та іншими законами (ч. 2, 4 ст. 117). Ст. 7 Закону України "Про режим іноземного інвестування" виз­начає національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності для іноземних інвесторів, за винятками, передбаченими законодавством та міжнародними договорами України. Все це ство­рює основу для прийняття законодавчих актів, які встановлювати­муть винятки з принципу свободи іноземного інвестування. Так, За­коном України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 2 червня 1995 р. в Україні за­бороняється створення телерадіоорганізацій іноземними юридични­ми і фізичними особами та особами без громадянства, а також ство­рення та діяльність телерадіоорганізацій, у статутному фонді яких понад 30 % іноземних інвестицій. Іноземне інвестування телерадіоор-ганізацій України здійснюється під контролем та за згодою Націо­нальної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 13 Закону). Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. загальна частка іноземних юридичних осіб та іно­земних громадян у статутному фонді страховика не може перевищу­вати 49 %, крім випадку, коли допускається залучення до учасників страховика іноземних громадян за умови здійснення ними всіх роз­рахунків щодо зобов'язань та боргів страховика, термін сплати яких минув. При цьому частка іноземних учасників у статутному фонді може бути встановлена на рівні не більше 50 % статутного фонду, крім страховиків, котрі отримали ліцензію на право страхування життя, для яких частка іноземних учасників не може перевищувати 49 % загального розміру статутного фонду (ст. 43 вказаного закону України). У ст. 3 Закону України "Про режим іноземного інвестування" та­кож наголошується, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формах, які не заборонені законами України. У ч. 3 ст. 7 цього зако­ну прямо передбачено можливість визначення територій, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвес­тиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог націо­нальної безпеки. Таким чином, в інвестиційному законодавстві України принцип свободи інвестування поєднується з можливим одержанням дозволу на певні види інвестиційної діяльності.