МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО

Часто при провадженні справ з іноземним елементом та в інших випадках, необхідно отримати відомості, що стосуються відповідної справи, від державних установ інших країн. З цією метою уклада­ються міждержавні угоди та міжнародні конвенції. Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або ко­мерційних справах. Укладена в Гаазі 18 березня 1970 р. Конвенцією пе­редбачено, що за цивільними і торговельними справами судові органи однієї договірної держави можуть, відповідно до положень свого зако­нодавства, звернутися шляхом судового доручення до компетентного органу іншого договірної держави про одержання доказів, а також вико­нання інших судових дій (поняття "інші судові дії" не передбачає ні вру­чення судових документів, ні тимчасових або виконавчих заходів). Судове доручення не може використовуватися для одержання доказів, не призначених для поточного або майбутнього судового розгляду.

У судовому дорученні вказують:  

1)       запитуючий орган і, якщо можливо, запитуваний орган;  

2)       прізвища й адреси сторін судового розгляду і, у разі потреби, їхніх представників;

3)       характер і предмет судового розгляду і короткий огляд фак­тичної сторони справи;  

4)       докази, що потрібно одержати, або інші судові дії, які не­обхідно виконати.

За необхідності у судовому дорученні також зазначають:

•     прізвища й адреси осіб, яких необхідно допитати;

•     запитання, які необхідно поставити допитуваним особам, або факти, за якими їх потрібно допитати;  

•     документи або інші об'єкти, які необхідно досліджувати;

•     прохання про одержання показань свідків під присягою або шля­хом урочистої заяви і, у разі потреби, особливі формулювання, які потрібно використовувати;

•   особливі форми (судовий орган, що виконує судове доручення, застосовує законодавство своєї держави в тому, що стосується не­обхідної форми).

Проте він виконає прохання запитуючого органу про застосування особливої форми, якщо остання не буде про-тирічити законодавству запитуваної держави, її застосування не виявиться неможливим через судову практику запитуваної дер­жави або практичні труднощі. Судове доручення повинне бути складене мовою запитуваного органу або супроводжуватися перекладом на цю мову (ст. 4).  

У виконанні судового доручення може бути відмовлено лише в тому разі, якщо:  

1)      його виконання в запитуваній державі не належить до функції судових органів;  

2)      запитувана держава вважає, що виконання доручення може завдати шкоди її суверенітету або безпеці. У виконанні доручення не може бути відмовлено лише на тій підставі, що законодавство запитуваної держави передбачає винят­кову компетенцію за даною справою або не передбачає порушення справи на цих підставах. При одержанні доказів відповідно до даної Конвенції заінтересо­вані особи мають право на законне представництво (ст. 20). Якщо дипломатичному консульському агентові або уповноваже­ному доручено одержання доказів:  

•     він має право одержувати усі види доказів, що відповідають зако­нодавству держави, в якій ці докази отримані, й які не суперечать статтям даної Конвенції, а також у разі дотримання тих самих умов приводити до присяги або одержувати підтвердження;

•     за винятком випадків, коли адресат є громадянином тієї держави, в якій порушено судовий розгляд, вимога про явку особи або про надання доказів повинна бути складена мовою того місця, де от­римані докази, або мати переклад на цю мову;  

•     вимога повинна містити повідомлення особи, що вона має право на законне представництво, і повідомлення про те, що вона не зо­бов'язана з'являтися або надавати докази;

•     докази можуть бути отримані способом, регламентованим зако­ном, що застосовується у суді, в якому порушено судовий розг­ляд, за умови, що даний спосіб не заборонений законодавством держави, в якій отримано докази; • особа, запитувана про надання доказів, може послатися на привілеї й право відмовитися від надання доказів, якщо такі обго­ворені або законодавством запитуваної держави, або законодав­ством запитуючої держави, про що було зазначено в судовому дорученні чи підтверджено запитуючим органом на прохання запитуваного органу. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивіль­них, сімейних і кримінальних справах 1993 р. та Протокол до неї від 22 січня 1993 р. Конвенція ратифікована Законом № 240/94-ВР від 10 грудня 1994 р. Відповідно до неї установи юстиції договірних сторін надають правову допомогу за цивільними, сімейними і кримінальними справами відповідно до положень Конвенції; устано­ви юстиції надають правову допомогу й іншім установам за цими справами (ст. 4 Конвенції). Порядок спілкування. При виконанні Конвенції компетентні уста­нови юстиції договірних сторін спілкуються через свої центральні, територіальні та інші органи, якщо тільки Конвенцією не встановле­но інший порядок спілкування. Договірні сторони визначають пе­релік своїх центральних, територіальних та інших органів, уповнова­жених на здійснення безпосередніх відносин, про що повідомляють депозитарія (ст. 5). Обсяг правової допомоги. Договірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, у тому числі складання та пересилання документів, здій­снення оглядів, обшуків, вилучення та передання речових доказів, здійснення експертизи, допиту сторін, третіх осіб, підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, свідків, експертів, розшук осіб, кримі­нальне переслідування, видача осіб для притягнення їх до кримі­нальної відповідальності або виконання вироку, визнання та вико­нання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручен­ня документів. Ст. 7 Конвенції встановлює зміст і форму доручення про надання правової допомоги.

У ньому повинні бути зазначені:  

1)       найменування запитуваної установи;

2)       найменування запитуючої установи;  

3)       найменування справи, за якою запитується правова допомога;  

4)       імена і прізвища сторін, свідків, підозрюваних, обвинуваче­них, підсудних, засуджених, потерпілих, їх найменування, юридична адреса і/або місцезнаходження, громадянство, заняття, а за кримі­нальними справами також місце і дата народження і, за можливістю, прізвища й імена батьків; для юридичних осіб — їхнє найменування і місцезнаходження;

5)       за наявності представників осіб, зазначених у підпункті 4, їхні імена, прізвища й адреси;  

6)       зміст доручення, а також інші відомості, необхідні для його виконання;

7)       за кримінальними справами також опис і кваліфікація вчине­ної дії та дані про розмір збитку, якщо він був заподіяний внаслідок цієї дії.

У дорученні про вручення документа повинні бути також зазна­чені точна адреса одержувача і найменування документа, що вру­чається. Доручення повинне бути підписане і скріплене гербовою пе­чаткою запитуючої установи. При виконанні доручення про надання правової допомоги запи­тувана установа застосовує законодавство своєї країни. На прохання запитуючої установи воно може містити і процесуальні норми запи­туючої договірної сторони. Якщо запитувана установа не компетентна виконати доручення, вона пересилає його компетентній установі й повідомляє про це запитуючу установу. На прохання запитуючої установи запитувана установа своєчасно повідомляє їй і заінтересованим сторонам час і місце виконання до­ручення для того, щоб вони могли бути присутніми при виконанні його відповідно до законодавства запитуваної договірної сторони. У випадку, якщо точна адреса зазначеної в дорученні особи невідома, запитувана установа вживає відповідно до законодавства договірної сторони, на території якої вона знаходиться, необхідні заходи для визначення адреси. Після виконання доручення запитувана установа повертає документи запитуючій установі. Якщо правова допомога не могла бути надана, вона одночасно повідомляє про обставини, що перешкоджають виконанню доручення, і повертає документи запи­туючій установі. Свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також експерт, який за викликом, врученим уста­новою запитуваної договірної сторони, з'являється в установу юстиції запитуючої договірної сторони, не можуть бути, незалежно від свого громадянства, притягнуті на її території до карної або адміністратив­ної відповідальності, узяті під варту і покарані за діяння, вчинені до перетину її державного кордону. Такі особи не можуть бути також притягнуті до відповідальності, узяті під варту або піддані покаранню у зв'язку з їх показаннями як свідків або висновками як експертів сто­совно кримінальної справи, що є предметом розгляду. Особи, зазначені вище, втрачають передбачену цим пунктом га­рантію, якщо не залишать територію запитуючої договірної сторони, хоча і мають для цього можливість по закінченні 15-ї доби з того дня, коли установа юстиції, яка допитала їх, повідомить їм, що надалі в їхній присутності немає необхідності. У цей термін не зараховується час, протягом якого ці особи не зі своєї вини не могли залишити те­риторію запитуючої договірної сторони. Свідкові, експертові, а також потерпілому і його законному пред­ставникові запитуючою договірною стороною відшкодовуються вит­рати, пов'язані з проїздом і перебуванням у запитуючій державі, як і не отримана заробітна плата за дні відволікання від роботи; експерт має також право на винагороду за здійснення експертизи. У виклику повинно бути зазначено, які виплати вправі одержати викликані осо­би; за їх клопотанням установа юстиції запитуючої договірної сторо­ни виплачує аванс на покриття відповідних витрат. Виклик свідка, експерта, а також потерпілого, які проживають на території однієї договірної сторони, до установ юстиції іншої договірної сторони не повинен містити погрози застосування заходів примусу на випадок нез'явлення. Доручення про вручення документів. Відповідно до Конвенції запи­тувана установа юстиції вручає документи відповідно до порядку, що діє в її державі, якщо ці документи написано її мовою чи російсь­кою або до них додається завірений переклад на ці мови. В іншому ви­падку вона передає документи одержувачеві, якщо він згодний доб­ровільно їх прийняти. Якщо документи не можуть бути вручені за адресою, зазначеною в дорученні, запитувана установа юстиції зі своєї ініціативи вживає заходи, необхідні для визначення адреси. В разі неможливості визна­чення адреси запитуваною установою юстиції вона повідомляє про це запитуючу установу і повертає їй документи, що підлягають вру­ченню. Вручення документів засвідчується підтвердженням, підпи­саним особою, якій вручено документ, і скріпленим офіційною печат­кою запитуваної установи. Воно повинне містити дату вручення і підпис працівника установи, що вручає документ або виданим цією установою іншим документом, у якому мають бути зазначені спосіб, місце і час вручення. Договірні сторони мають право вручати документи власним гро­мадянам, а також допитувати власних громадян через свої диплома­тичні представництва або консульські установи. У випадках, зазна­чених вище, не можна застосовувати засоби примусу або погрози. Дійсність документів. Документи, що на території однієї з до­говірних сторін виготовлені або засвідчені установою чи спеціально на те уповноваженою особою в межах їхньої компетенції за встанов­леною формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших договірних сторін як чинні офіційні документи. Пересилання документів про громадянський стан та інших доку­ментів. Договірні сторони зобов'язуються пересилати одна одній на прохання без перекладу і безкоштовно свідоцтва про реєстрацію актів громадянського стану — безпосередньо через органи реєстрації актів громадянського стану договірних сторін з повідомленням гро­мадян про пересилання документів. Сторони зобов'язуються також пересилати одна одній на прохання без перекладу і безкоштовно до­кументи про освіту, трудовий стаж та інші документи, що стосуються особистих або майнових прав та інтересів громадян запитуваної договірної сторони та інших осіб, які проживають на її території. Інформація з правових питань. Центральні установи юстиції договірних сторін на прохання надають одна одній відомості про чинне або те, що було чинним на їхніх територіях внутрішнє законо­давство і практику його застосування установами юстиції (ст. 15). Відповідно до свого законодавства вони також допомагають одна одній встановити адресу осіб, які проживають на їх територіях, якщо це потрібно для здійснення прав громадян. При цьому запитуюча договірна сторона повідомляє наявні в неї дані для визначення адреси особи, вказаній у запиті. Установи юстиції договірних сторін допомагають одна одній у визначенні місця роботи і доходів осіб, які проживають на території запитуваної договірної сторони, до яких в установах юстиції запиту­ючої договірної сторони висунуто майнові вимоги за цивільними, сімейними і кримінальними справами. У відносинах між собою при виконанні Конвенції установи юстиції договірних сторін користуються державними мовами договірних сторін або російською мовою. У разі виконання документів держав­ними мовами договірних сторін до них додаються засвідчені переклади російською мовою. Відмова у наданні правової допомоги. У проханні про надання пра­вової допомоги може бути відмовлено повністю або частково, якщо це може заподіяти шкоду суверенітету чи безпеці або суперечить законодавству запитуваної договірної сторони. У разі відмови у про­ханні про надання правової допомоги запитуючу договірну сторону негайно повідомляють про причини відмови (ст. 19). Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових до­кументів у цивільних або комерційних справах. Укладена в 1965 р. у Гаазі з метою створення відповідних засобів для своєчасного вру­чення судових або несудових документів їх одержувачам за кордо­ном. Україна приєдналася із заявами та застереженнями до Кон­венції 19 жовтня 2000 р. згідно із Законом України № 2052-Ш. У Конвенції зазначено, що позасудові документи, видані органа­ми влади та судовими працівниками однієї договірної держави, мо­жуть бути передані з метою вручення в іншу договірну державу відповідно до положень Конвенції. Кожна договірна держава призначає центральний орган, обов'яз­ком якого є отримання прохань про вручення документів, що вихо­дять від інших договірних держав, і здійснення процесуальних дій. В Україні таким органом є Міністерство юстиції. Орган влади чи судо­вий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої дер­жави, надсилають центральному органу запитуваної держави запит згідно з формуляром, що додається до Конвенції, без потреби ле­галізації або виконання інших аналогічних формальностей. До запи­ту додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Про­хання і документ надаються у двох примірниках. Якщо центральний орган вважає, що запит не відповідає поло­женням Конвенції, то він повинен невідкладно проінформувати за­питуючий орган із зазначенням своїх заперечень щодо запиту. Цент­ральний орган запитуваної держави власноручно вручає документ чи забезпечує його вручення відповідним органом у спосіб, визначе­ний його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, які перебувають на її території, або в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не су­перечить законам запитуваної держави. У цьому разі документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений у першій спосіб, то централь­ний орган може вимагати, щоб документ був складений або перекла­дений офіційною мовою чи однією з офіційних мов запитуваної дер­жави. Центральний орган запитуваної держави або будь-який орган, який вона призначає для цього, складає підтвердження відповідно до формуляра, доданого до Конвенції. У ньому підтверджується факт вру­чення документа і зазначаються спосіб, місце та дата вручення, а та­кож особа, яка має одержати документ. Якщо документ не було вру­чено, у підтвердженні вказують причини, які перешкодили врученню. Запитуючий орган може вимагати, щоб підтвердження, складене не центральним або судовим органом, було скріплено підписом представника одного з цих органів. Згідно із Законом України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судо­вих і позасудових документів у цивільних або комерційних спра­вах" № 2052-Ш (далі — Закон) органами, компетентними складати підтвердження про вручення документів, є Міністерство юстиції Ук­раїни та його територіальні управління юстиції. Підтвердження над­силається безпосередньо запитуючому органу. Типові умови формуляра у всіх випадках обов'язково мають бути складені французькою або англійською мовами. Вони можуть при цьому бути складені офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуючої держави. Відповідні місця заповнюються або мовою за­питуваної держави, або французькою чи англійською мовами. Кожна договірна держава може вручати судові документи особам, які перебувають за кордоном, без застосування будь-якого примусу, безпосередньо через своїх дипломатичних або консульських агентів. Згідно із Законом вручення судових документів через диплома­тичних або консульських агентів іншої держави на території Ук­раїни може здійснюватися лише громадянам держави походження цих документів. Крім того, кожна договірна сторона може використо­вувати консульські канали для передання документів, які підляга­ють врученню, органам іншої договірної держави, призначеним цією державою. Кожна держава за надзвичайних обставин може використо­вувати з цією ж метою дипломатичні канали. Якщо запит про вручення відповідає положенням Конвенції, за­питувана держава може відмовити у його виконанні лише в тому разі, якщо вона вважає, що таке виконання порушить її суверенітет або безпеку. Вона не може відмовити у виконанні запиту про вручен­ня лише з тієї причини, що відповідно до її внутрішнього права ця держава має виключну юрисдикцію стосовно предмета справи, або що її внутрішнє право не дозволяє здійснення судового процесу, сто­совно якого надіслано запит. У разі відмови центральний орган не­гайно інформує про це запитуючий орган із зазначенням причин відмови. Проблеми, які можуть виникнути у зв'язку з переданням судових документів для вручення, вирішуються дипломатичними каналами.

Якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав переданню за кордон з метою вручення відповідно до поло­жень Конвенції і відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесене, поки не буде встановлено, що:  

а)  документ було вручено у спосіб, передбачений внутрішнім пра- вом запитуваної держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території;  

б) документ було дійсно доставлено особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений Конвенцією, і що в кожному з цих випадків вручення або безпосередня доставка були виконані в належний термін, достатній для здійснення відпо- відачем захисту. Відповідно до Закону в разі виконання всіх умов, зазначених вище, суддя може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів. Якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ було передано за кордон для вручення відповідно до положень Кон­венції і винесено рішення проти відповідача, який не з'явився, то суддя має право звільнити цього відповідача від наслідків закінчення терміну для оскарження рішення, якщо відповідач не зі своєї вини не був поінформований про документ у термін, необхідний для організації свого захисту, або про рішення в необхідний для оскар­ження термін та аргументи, надані відповідачем, по суті, "prima facie" (на перший погляд), здаються небезпідставними. Звернення про оскарження може бути прийняте лише протягом розумного терміну після того, як відповідач дізнався про рішення. Згідно із Конвенцією кожна договірна держава може заявити, що це звернення не розглядатиметься, якщо воно надіслане після закінчення терміну, зазначеного в такій заяві, який в будь-якому випадку не може бути меншим, ніж один рік з дати ухвалення рішення. Але це положення не застосовується до рішень щодо статусу і дієздат­ності осіб.